Як місто Вишгород вперше згадується у давньоруському літописі «Повість временних літ» у 946 році. Досить точний опис міста на торговому шляху «із варяг у греки» містить відомий твір візантійського імператора Костянтина Багрянародного «Про управління імперією».

Місто Вишгород.

Вишгород розташувався за 10 км вище Києва і гирла Десни на високих пагорбах правого берега Дніпра як північний форпост Києва.

Площа міста перед татарською навалою становила не менше 80 га. Як усі великі міста Київської Русі Вишгород поділявся на княжу частину – дитинець, кремль та посад – ремісничі житлові квартали, що були як в межах укріплень, так і поза ними (у долині Дніпра).

Вишгород був найближчою до столиці резиденцією великих київських князів. Чимало славетних імен і подій пов’язано з Вишгородом. Тут перебували князі Дір і Аскольд, звідси вирушали в похід на Константинополь дружини князів Олега та Ігоря, непереможного Святослава. І по-сьогодні придніпровські пагорби із залишками укріплень, відомі як «Ольжин град», бережуть нетлінну пам’ять про наймудрішу жінку свого часу, видатного державного діяча Русі рівноапостольну княгиню Ольгу. Вишгород був одержаний княгинею у відповідності до місця її князівської родини – це було право на визначену частку в прибутках з підвладної київському князю землі. Пам’ятає древній град і рівноапостольного князя Володимира Хрестителя.

Велику частку свого життя Вишгороду присвятив Ярослав Мудрий. Саме тут, на благословенних придніпровських пагорбах, великий князь працював над першою Конституцією Русі – України «Руською правдою», запрошував книжних знавців, перекладачів різних творів духовного змісту. Тож не дивно, що історики висувають небезпідставну версію щодо захованої в межах Вишгорода його легендарної бібліотеки. Достеменно і те, що вишгородська земля плекала його славетних доньок – Єлизавету, майбутню королеву Норвегії, а пізніше – Данії, та Анну – королеву Франції.

У Вишгороді були поховані брати Ярослава – Борис і Гліб, невинно вбиті третім братом Святополком Окаянним. Православна церква канонізувала Бориса і Гліба як перших слов’янських святих. На честь цих великомучеників у місті був споруджений величний п’ятиглавий храм, що поступався за розміром лише святій Софії Київській і вражав сучасників небаченою красою.

У цьому місті тривалий час також проживав видатний державний діяч – князь Володимир Мономах. Тут з під його пера з’явився славнозвісний літературний твір «Повчання дітям». Варто згадати і його доньку – княжну Євфимію, яка стала королевою Угорщини, але до кінця своїх днів з любов’ю згадувала благодатний образ міста свого дитинства. Чи не від неї в Угорщині з’явилося місто Вишеград?

Понад триста років княже місто Вишгород, як військово-політичний, ремісничий і церковний центр, відігравав важливу роль у житті Київської Русі. Як північний форпост Києва, Вишгород ставав ареною запеклих сутичок. В XI столітті місто витримало дев’ятитижневу облогу коаліції з 20-ти князів на чолі з Всеволодом Юрійовичем та Ігорем Святославовичем (героєм «Слова о полку Ігоревім»). Неодноразово у Вишгороді проживав князь Юрій Долгорукий, Андрій Боголюбський та інші відомі державні діячі. Завдяки святим мощам страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді збиралися князі землі Руської, де укладали угоди, замирялися, відзначали видатні події, церковні свята.

Саме у Вишгороді у Борисоглібськом храмі знаходилася ікона Пресвятої Богородиці, яка, за легендою, писана самим апостолом Лукою на дошці столу, що за ним сидів Ісус Христос зі своїми учнями. Ця найголовніша святиня Русі була таємно вивезена Андрієм Боголюбським і тепер, як Володимирська Богоматір, знаходиться у Москві.

У Вишгороді знаходилася ще одна православна святиня – Чудотворна Братська ікона Божої Матері, яку татари намагалися використати для переправи через Дніпро, але буря потопила ординців. Врятувався лише один татарин завдяки іконі, яку і принесло до Києво-Братського монастиря.

Після навали полчищ хана Батия Вишгород надовго зникає з історичної мапи України-Русі як місто, перетворившись у звичайне поліське село.

У 1115 р. Володимир Мономах побудував під Вишгородом перший міст через Дніпро.

Після монголо-татарської навали життя у місті поступово відроджується. За литовських часів Вишгород – невелике містечко. Проте знову зруйноване татарами у 1482 р., і у документах XV-XVI ст. згадується як проста «прикоморня», а в ревізії Київського замку 1543 р. як «земля пуста, людьми не оселена».

У XVII ст. вишгородські землі надаються як вислуга різним людям. В люстраціях (описах) 1616 та 1622 рр. він згадується як містечко укріплене замком з населенням у 100 дворів з відновленою дерев’яною церквою Бориса і Гліба.

У XVIII ст. Вишгород – звичайне київське село, де мешкало в 47 хатах 228 осіб селян (1787 р.). Через півстоліття тут було півсотні дворів та 700 осіб. В середині ХІХ ст. протоієрей М. Сікачинський за проектом відомого архітектора Костянтина Тона побудував на фундаментах давнього Борисоглібського собору цегляну церкву з дзвіницею та церковно-приходську школу.

Епоха капіталізму прийшла у Вишгород разом із цегляними заводами Л. Черноярова, Ф. Березовського та найманою працею. Головною продукцією була вогнетривка цегла – межигірка. Більшість працюючих на заводах, були із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 р. і була відома своїм якісним фаянсом. 1900 р. у Вишгороді мешкало півтори тисячі осіб в 272 подвір’ях, які займались городництвом, садівництвом, ремеслом та промислом.

У ХХ ст. Вишгород разом з усією Україною пережив буремні роки революційних змагань, громадянську війну, сталінські репресії, голодомор, колективізацію й жахливу окупацію військами фашистської Німеччини. Як символ жахів останньої війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, яка пам’ятає історичні події листопада 1943 р., коли вкотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва.

У повоєнну епоху місто знову звелося на ноги, завдяки будівництву велетня гідроенергетики – Київської ГЄС, – однієї з найбільших на той час електроцентралей Європи. Вишгород спочатку став селищем енергетиків, а потім і містом, центром Вишгородського району.

1968 рік – Вишгород отримав статус міста.

1968 рік – Вишгород включено  до Списку Стародавніх міст, селищ і сіл України.

12 квітня 1973 року Указом Президії Верховної ради УРСР створено Вишгородський район з центром у м. Вишгороді.

1976 рік – Вишгород включено до Переліку древніх малих і середніх міст, що мають пам’ятки історії, археології й архітектури.

1994 рік – Указом Президента України та постановою Кабінету Міністрів України у Вишгороді засновано Вишгородський історико-культурний заповідник.

2001 рік – Вишгород включено до Списку історичних населених місць України.

Село Хотянівка.

Виникнення села сягає часів трипільської культури, тобто ІV-III тисячоліття до н.е. В урочищі «Кут» археологами буловиявлено залишки епохи неоліту. Історики стверджують, що древнє місто Хотин – праматір села Хотянівки.

Існує декілька легенд виникнення назви села.

По Десні плив човен з людьми. Невдовзі вони побачили невеликий острівець. Вийшовши на сушу, один чоловік промовив: «Хотя нивка невеличка, але жити можна». Так утворилася назва села.

Першого поселенця – рибалку звали Хотин. Від його імені назва села: спочатку «Хотинівка», пізніше – «Хотянівка».

На «клаптику» суші першою оселилась родина з двома доньками. Дівчатка мали дивні імена – Хотя і Нівка. Від цих імен – і назва «Хотянівка».

Основним ремеслом перших жителів місцевості було гончарство. У лузі, біля озера Підхатнього що неподалік від Десни, і оселились перші хотянівці. (Можливо, назва села походить від назви «люди з Підхатнього», тому й «хотянівці».) Глину для виробів народні майстри брали у Межигір’ї. Але весняна повінь наповнювала озеро, вода розливалась луками і … підтоплювала поселення.

Відомо, що у 1845 році громада вирішує оселитися на пагорбах, тобто там, де сьогодні розташоване сучасне село.

Через нестачу глини мешканці села освоїли нове ремесло – лозоплетіння. Для виготовлення виробів з лози була достатня кількість сировини. Адже верболози й шелюга росли на деснянських берегах, біля озер і на заливних луках. Меблі, валізи, різноманітні кошики для господарства та побуту, – вироби, плетені руками хотянівців, – були знані не лише в Україні, а й поза її межами.

До 1923 року Дніпрово – Деснянське межиріччя і Хотянівка адміністративно належали Чернігівській губернії. Пізніше це був Київський округ. У 1932 році створюється Київська область, а у 1974 році – Вишгородський район. До складу Вишгородського району входить і село Хотянівка.

Село Осещина.

За одним із переказів, назва Осещина пішла від великої кількості осок (осокорів), які росли на території майбутнього села. Деревина осокору дуже стійка до вітру й до тривалого перебування у воді. Тож здавна навесні, коли Осещину затоплювали води річок Дніпра і Десни, місцеві жителі, аби врятувати, прив’язувати до осокорів усе своє майно і, навіть, будівлі[1].

За іншим переказом, територія, де нині розміщена Осещина, через постійні затоплення була непридатною для проживання людей, а отже — безлюдною. Першими тут оселилися ченці-пустельники, а з часом сюди почали відселяти з великих міст (Київ, Чернігів та ін.) хворих на проказу людей, які невдовзі зцілювалися. Ми віримо, що зціленню сприяли молитви тих самих ченців-пустельників, а вчені стверджують — багаті на йод цілющі води Десни.

Громада має важливе соціально-культурне, промислове значення, близьку перспективу подальшого економічного і соціального розвитку. Населення громади стрімко зростає. Виникає потреба вищого рівня розвитку нашого міста, створення сприятливіших умов для становлення економічного і культурного центру.

Місто має потужні сприятливі передумови та потенціал для подальшого соціально-економічного розвитку. До числа факторів, які визначають специфіку використання її території та створюють умови для прогресивного розвитку відносяться:

• інвестиційно привабливі умови для залучення внутрішніх та, особливо, зовнішніх інвестицій, що сприяє економічному та соціальному розвитку регіону;
• географічне розміщення сприяє розвитку туристичної інфраструктури;
• розвинена виробнича база, яка містить всі основні галузі;
• експортний потенціал. Ряд промислових підприємств регіону експортує свою продукцію у країни ближнього та дальнього зарубіжжя;

– наявність виробничих площ, облаштованих необхідною інфраструктурою, що є наслідком ринкової трансформації економіки і дозволяє нарощувати або створювати нові види виробництва з відносно незначними витратами;

– розвинені транспорті комунікації, під’їзди до підприємств;

– близькість до столиці України (8 км) м. Києва – найкрупнішого адміністративного, наукового, виробничого, транспортного та культурного центру;

– наявність високої частки молоді в трудових ресурсах міста, демографічний ріст.

Все це дозволяє нарощувати або створювати нові види виробництва, які відповідатимуть ресурсному та виробничому потенціалу і соціальним завданням розвитку м. Вишгорода, сіл Хотянівка та Осещина з урахуванням інтеграційних взаємозв’язків.

Наведені вище характеристики свідчать про потенціал та перспективу соціально-економічного розвитку і  демографічного росту територіальної громади.